Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.02.2026 року у справі №455/169/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 455/169/23

провадження № 51 - 2231 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022140000000096, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 246 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 26 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено:

-за ч. 4 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною лісу строком 1 рік. До строку призначеного ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зараховано відповідно до ч. 5. ст. 72 КК строк його попереднього ув`язнення - а саме перебування його під вартою з 25 серпня 2022 року по 27 серпня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі та на підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки;

- за ч. 1 ст. 246 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн ,яке вказано виконувати самостійно.

Згідно вироку суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за розтрату чужого майна, яке було ввірено особі, вчинене в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 191 КК) та незаконне перевезення та збут незаконно зрубаних дерев (ч. 1 ст. 246 КК), за обставин, детально викладених у вироку.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано підвищеної суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до тяжких і вчинене останнім в умовах воєнного стану з використанням займаної посади лісника, на якого було покладено функції охорони лісу та забезпечення заготівлі лісопродукції, в тому числі і для потреб ЗСУ, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як злочинів, так і його особи. Зазначає, що наявність корисливого мотиву вчинення ОСОБА_8 .Інкримінованих йому кримінальних правопорушень, навіть за наявності позитивної характеристики засудженого, його вік, визнання вини не може спростовувати підвищеної суспільної небезпечності особи, а відтак звільнення його від відбування покарання з випробуванням не сприятиме досягненню мети покарання. Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що місцевий призначивши ОСОБА_9 покарання по обох кримінальних правопорушеннях не призначив відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Засуджений та його захисник заперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 191 КК та за ч. 1 ст. 246 у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК та невідповідність призначеного ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 191 КК покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, зі змісту касаційної скарги убачається, що прокурором фактично порушується питання про дотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Відповідно до ст. 75 КК в разі, якщо суд, крім як у випадках засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що місцевий суд, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, при призначені ОСОБА_7 як за ч. 4 ст. 191 КК, так і за ч. 1 ст. 246 КК покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, під динамічним спостереженням у лікарів нарколога та психіатра - не перебуває Крім цього судом враховано досудову доповідь органу пробації, згідно якої виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі та не становить високої небезпеки для суспільства, а у разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, органом пробації запропоновано покласти на обвинуваченого обов`язок виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Зміна прокримінального мислення». Обставиною, що пом`якшує ОСОБА_7 покарання судом визнано- щире каяття. Обставин, що його обтяжують судом не встановлено.

З врахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку до необхідність призначення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 191 КК основного покарання у виді позбавлення волі в межах санкції даної статті та додаткового у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані з охороною лісу на певний строк, а за ч. 1 ст. 246 КК-покарання у виді штрафу.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного за ч. 4 ст. 191 КК покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд ретельно перевірив доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі в частині неправильного застосування місцевим судом до засудженого ст. 75 КК, визнав їх необґрунтованими і погодився з висновком суду щодо виду та розміру покарання, призначеного ОСОБА_7 судом першої інстанції за ч. 4 ст. 191 КК як основного так і додаткового покарання, а також щодо можливості застосування до нього положень ст. 75 КК, навівши достатні підстави для прийняття такого рішення.

Зокрема суд апеляційної інстанції зазначив, що таке покарання у конкретному випадку є виваженим, достатнім та необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання, й відповідає меті покарання.

При цьому апеляційний суд наголосив, що судом першої інстанції були належним чином досліджені обставини справи, які є в матеріалах кримінального провадження та враховано зміну обвинувачення безпосередньо під час розгляду справи, а також те, що органами досудового розслідування не було доведено факт вчинення ОСОБА_7 незаконної порубки дерев, а тому підстави для задоволення цивільного позову, пред`явленого обвинуваченому, не встановлено.

Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на зроблений місцевим судом акцент на те, що обвинувачений не скоював незаконну порубку лісу, так як це не доведено органом досудового розслідування, відповідно не наносив шкоди довкіллю.

Суд касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 191 КК покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині призначеного покарання, а також свідчили би про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання положень ч. 1 ст. 70 КК, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, положеннями ч. 1 ст. 70 КК передбачено, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеній у постанові від 19 березня 2024 року у справі №454/641/23, призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень здійснюється у два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожне окреме кримінальне правопорушення, що входить до сукупності, а на другому - визначає остаточне покарання (загальну його міру) за усі кримінальні правопорушення, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальними правилами - принципами його призначення за сукупністю.

Покарання за сукупністю злочинів може визначатися шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового складання призначених за окремі злочини покарань; в) повного їх складання.

Встановлюючи такий порядок визначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, закон не регламентує, у яких випадках суд може використовувати той чи інший із зазначених принципів. У кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з урахуванням обставин конкретної справи і даних про особу винного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 246 КК у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн, за ч. 4 ст. 191 КК у виді позбавлення волі на строк 5 рік. Суд апеляційної інстанції погодився з таким рішенням місцевого суду.

При цьому місцевий суд, визнавши ОСОБА_7 винуватим у вчиненні двох кримінальних правопорушень, та призначивши йому покарання за кожний злочин окремо, вказав на те, що відповідно ч. 3 ст. 72 КК покарання у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн, виконувати самостійно.

Тобто суд першої інстанції допустив порушення закону України про кримінальну відповідальність, а саме при призначенні остаточного покарання не урахував усіх кримінальних правопорушень, що утворюють сукупність, і не призначив покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК. Під час апеляційної процедури суд апеляційної інстанції допущені порушення не виправив.

Разом з цим, як вбачається із наявного в матеріалах кримінального провадження повідомлення Самбірського районного сектору №1 Філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області від 15 квітня 2025 року №313/36/21/1-25 ОСОБА_7 15 квітня 2025 року знятий з обліку у зв`язку із тим, що він в повній мірі виконав покарання у виді штрафу.

Відтак, відсутність у судових рішеннях посилання на застосуванні ч. 1 ст. 70 КК хоча формально і становить неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, але на думку Суду, в даному конкретному випадку не є таким порушенням, що вплинуло на правильність призначення покарання, або на його мету, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не встановлено, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду-без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3